Дані про насадження у плануванні міст

Дані про насадження у плануванні міст

За останні століття урбанізація досягла незворотних наслідків і сягнула меж, що змусили світову спільноту розробити концепцію екологічно збалансованого розвитку територій щодо можливості їх збереження для нащадків.

Концепція сталого розвитку ООН розглядає місто як цілісний комплекс, що має зберігати оптимальні умови існування та біорізноманіття для майбутніх поколінь, а також прагнути покращання екостану і привабливості міського середовища. За рекомендаціями ООН відведено:

  • лісам 50 % території суші,
  • сільгосп угіддям – 45 %,
  • забудованим землям – 5 %

Наразі Європа є одним із найбагатших лісами регіонів у світі: ними вкрито понад 42 % її території (Braquinho et. al., 2015). 




Згідно досліджень Самара 2015 року,  оптимальне співвідношення між видами землекористування в Україні передбачає:

  • лісистість 25–30 %,
  • 30–35 % орних земель,
  • 20 % сіножатей і пасовищ,
  • близько 6 % забудованих земель,
  • понад 10 % природно-заповідних територій.

Натомість природні ландшафти на території України займають лише 7 %, а антропічне навантаження на навколишнє природне середовище в рази перевищує відповідні показники розвинутих країн світу згідно досліджень Хрищука та Беспалько, 2013 року. 


Дослідження зелених насаджень актуалізують проблемною екологічною ситуацією в містах і регіонах України, зростанням техногенного та антропічного тиску, недосконалістю нормативно законодавчої бази, недостатнім рівнем озеленення, відсутністю систематизованої і достовірної інформації (Бурак, 2009, 2014), що зумовлює необхідність перспективного планування систем озеленення населених пунктів України, враховуючи економічну, екологічну та містобудівну складові.


Місто вкрай нестійка і напрочуд залежна від людини і навколишнього середовища екосистема. Воно поглинає один з основних природних ресурсів – природну місцевість, через що виникає потреба її балансування для стійкого розвитку і використання. Динамічна система міста має власну демографічну, соціо-економічну, планувальну та інші структури.  Містобудування  для цієї системи по суті є моделюванням, що враховує найістотніші зв’язки системи для досягнення найбільш раціонального і врівноваженого стану всіх структур та забезпечення ефективного функціонування в цілому.


Міський зелений простір складає важливу складову екологічно збалансованого розвитку міського середовища, що забезпечує:

  • визначення і підтримку ідентичність міста,
  • підвищує привабливість міста,
  • підтримує архітектурно-художній вигляд,
  • забезпечує рекреаційні можливості,
  • сприяє конкурентоздатності,
  • формує естетичний каркас міського середовища,
  • поліпшує якість міського середовища та життя.


На пострадянському просторі під час планування міських територій першочергово враховували містобудівні та санітарно-гігієнічні нормативи. Натомість, найважливішим аспектом розробки принципів територіального планування сучасних міст стає пріоритет екологічних вимог, а провідною тенденцією – перехід від некерованого територіального зростання до структурної реорганізації, яка проявляється в системі завдань функціонально-планувального та архітектурно-просторового розвитку міста. 

В основу нових генеральних планів має закладатися ландшафтний план як базовий документ, що аналізує природну структуру міської території, з відповідним функціональним зонуванням, композиційним малюнком міста, санітарно-гігієнічними нормативами і вимогами щодо розвитку рекреаційного кільця зазначили у своїх дослідженнях Глозичев та пізніше Колбовський. Некерована забудова міст призводить до зникнення найважливішої частини середовища проживання – зеленого простору – внаслідок переущільнення забудови і зростання субурбанізації в екологічно цінних ландшафтах.